Історична довідка
Валки - один із стародавніх населених пунктів на території Слобідської України. На території нинішнього міста ще в середині 1 тисячоліття до н. е. існувало скіфське поселення.
Сліди життя первісної людини на землях нинішньої Валківщини сягають кінця раннього палеоліту (35-40 тис. років тому), про що свідчать примітивні знаряддя праці, знайдені на території району.
У нову кам'яну добу – неоліт (V-III тис. до н.е.) валківську землю заселяли племена дніпро-донецької культури, які від мисливства та рибальства переходять до вищих форм господарства – скотарства і землеробства.
Були на Валківщині поселення бронзового віку (ІІ-І тис. до н.е.), перше з яких відкрите археологами поблизу села Війтенки 1975р.
Великі зміни у нашому краї почалися в добу заліза, широке застосування якого датуеться VIII ст. до н.е. Саме тоді племена іраномовного походження, витіснивши кімерійців, створилеи велике державне утворення – Скіфське царство, залишки поселень якого виявили біля Валок, Баранового, Високопілля, Добропілля, Заміського, Огульців, Старих Валок та в інших місцях. У долині річки Мокрий Мерчик археологами виявлене царське поховання племені меланхленів, яких грецький історик Геродот назвав “особливим, не скіфським народом, але із норовом і звичаями скіфськими”.
Припускається, що саме у скіфські часи було збудовано Перекіпський вал. Оборонна споруда між верхів'ями річок Коломак та Мжа, а а перетинаючи сумнозвісний муравський шлях, захищала від нападників спершу скіфів-землеробів, значно пізніше – рубежі Московької держави. Ймовірно, що саме цей вал дав назву Валкам – одному із найперших поселень Слобідської України.
21 травня 1646 року за наказом уряду Російської держави почалося будівництво Валківського (Можеського) острогу, в якому “московські служилі люди несли варту супроти татар”. Постійними жителями місцевості у той час були українські переселенці, які мали тут численні пасіки та хутори. 1665р. Українські козаки, що стали господарями фортеці, перенесли Валки в теперішнє місце – на лівий берег р. Турушки, де вона впадає в р. Мжа.
У 1660-1768 рр. Валки були сотенним містечком Харківського козацького полку, 1780 р. - стали центром повіту із власним гербом (три сливи на блакитному полі, як символ розвинутого садівництва).
За переписом 1897 року населення Валок становило 7938 чол. Серед них: 255 дворян, 67 духовних осіб, 50 купців, 1004 міщан, інші – селяни.
На початку ХХ ст. у Валківському повіті відбулися великі селянські заворушення, спрямовані проти поміщиків.
Після жовтневих подій 1917 р. валківські більшовики зробили спробу проголосити тут радянську владу, але більщість повітової ради їх не підтримала. “Червоними” Валки стали лише в 1919 р., а навесні 1920 р. проти нової влади спалахнуло велике селянське повстання, що було жорстоко придушене.
Суцільна колективізація на Валківщині закінчилася спустошливим Голодомором, який забрав життя понад третини селян району.
У роки Другої світової війни через Валки проходила ліня фронту – Мжинський рубіж. Район було звільнено від німецьких окупантів у жовтні 1943 р.
1993 р. Валківський район зазнав реорганізації. Частина його території відійшла до відновленого Коломацького району.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» була затверджена Валківська міська територіальна громада з адміністративним центром у м. Валки.
