Сьогодні, у День добровольця, у Валках знову відбулася Акція Надії
Це не просто акція.
Це — біль, який живе з нами щодня.
Біль чекання.
Біль тиші, коли так хочеться почути голос.
Біль кожного ранку, коли відкриваєш очі з однією думкою: а раптом сьогодні будуть новини…
Сьогодні нас знову об’єднав цей біль.
Людей різних, але однакових у своєму чеканні.
Людей, яких тримає віра.
Ми стояли поруч із прапорами, на яких — рідні обличчя.
Обличчя тих, кого ми любимо.
Обличчя тих, кого ми чекаємо.
Обличчя тих, за кого щодня бореться наше серце.
У наших очах — сльози.
Але разом із ними — вогник надії, що не гасне.
Це наш тихий і водночас гучний крик до суспільства:
ми живемо поряд.
Ми щодня боремося за наших рідних.
Ми просто просимо — не забувайте про них.
Підтримайте нас. Хоч словом. Хоч думкою.
Дякуємо всім, хто сьогодні був поруч.
Хто організував.
Хто підтримав.
Хто сигналив, проїжджаючи повз.
Хто хоча б на мить подумав:
“Хлопці… а як ви там?”
Ми чекаємо.
І будемо чекати.
До повернення.
До обіймів.
До дому.
