Загинув ще один наш захисник з Ков’яг – Кухар Микита Олексійович
Ще не висохли сльози ков’язців після похорону воїна-земляка Сергія Гамана, як нова страшна звістка з фронту прилетіла в селище. Геройськи загинув ще один наш захисник з Ков’яг – Кухар Микита Олексійович.
Народився Микита 4 червня 2003 року. У рідному селищі промайнули його дитячі роки, навчався у місцевій школі. Щирий, відкритий, доброзичливий Микита мав багато друзів. А ще всім серцем любив тварин, і цю любов проніс через усе своє таке, на жаль, коротке життя.
Закінчуючи навчання в школі, патріотично налаштований юнак спочатку мав намір стати військовим, потім обрав цивільний фах і спеціальність «міжнародна економіка» Харківського державного університету харчування та торгівлі.
Проте на студентській лаві засидівся не на довго. Уже у жовтні 2021 року Микита Кухар уклав контракт на проходження військової служби в лавах Національної Гвардії України.
Коли російські війська повномасштабним вторгненням посунули в Україну, Микита проходив службу у навчальному центрі на Львівщині. Розуміючи, яка загроза нависла над рідною Харківщиною, юнак зробив усе можливе, щоб перевестися до Харкова і доєднатися до бойового підрозділу.
Разом з бойовими побратимами кулеметник Микита Кухар брав участь у кровопролитних боях за Костянтинівку, Кремінну, у Серебрянському лісі. Був поранений, підлікувався і знову повернувся на службу. Воював на найгарячіших напрямках фронту – Кліщіївка, Торецьк. Останні півроку – у складі бригади «Азов».
Бойова звитяга нашого земляка була пошанована відзнакою Національної Гвардії України, разом із якою воїн зберігав один з осколків, що лікарі вийняли з його тіла після поранення.
Як удома до війни, так і на службі, Микита мав багато друзів, які цінували його за легкий характер, що дивним чином поєднувався з незаперечними якостями лідера, позитивну налаштованість, влучний гумор і готовність завжди при потребі підставити дружнє плече допомоги.
А на допомогу Микита завжди був щедрим. Його доброти вистачало не тільки військовим побратимам, рідним, а й тваринам. Він піклувався про притулки для тварин, пересилаючи їм кошти, не міг лишити без уваги і чотирилапих, що зосталися без господарів і шукали порятунку у військових.
Рік тому, маючи всього два дні вихидних, щоб побути вдома, Микита витратив їх на те, що допомогти евакуювати тварин з охопленого війною Вовчанська. А коли дізнався про важкий стан внаслідок отриманих на війні опіків свого земляка Сергія Гамана, теж долучився до збору коштів на його лікування.
Нещодавно Микита приїздив у відпустку до рідних Ков’яг, зустрічався з батьками, сестрою, племінниками, друзями. Як завжди, був на позитиві, жартував. А через кілька днів після його від’їзду у домівку Кухарів прилетіло страшне сповіщення про смерть сина.
Помічник гранатометника взводу спеціального призначення солдат військової служби за контрактом Кухар Микита Олексійович загинув 12 травня 2025 року під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації внаслідок застосування ворогом БпЛа в районі населеного пункту Клебан-Бик Краматорського району Донецької області.
Валківська міська рада висловлює щирі співчуття рідним, друзям, бойовим побратимам нашого захисника. Разом із вами розділяємо біль непоправної втрати світлої людини, найкращого і найдорожчого сина, брата, друга, патріота України.
Вічна шана і пам’ять воїну-захиснику Кухарю Микиті Олексійовичу…
