Інформує Валківське бюро правової допомоги

ПОРЯДОК НАПРАВЛЕННЯ У ВІДРЯДЖЕННЯ ЖІНОК З ДІТЬМИ ДО 14 РОКІВ

Чинне трудове законодавство України гарантує жінкам, які є вагітними або виховують дитину (дітей), право на безпечне материнство та покликане убезпечити їх від тиску з боку роботодавців та обмежень в реалізації цього права.

Відповідно до ст. 176 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Вік «до 3-х років» — це період від дня народження дитини до дня, коли їй виповнюється 3 роки, включно.

З наступного дня зазначена заборона не діє, і можна застосовувати норму ст. 177 КЗпП, проте при оформленні наказу (розпорядження) на відрядження жінки роботодавець має враховувати, що жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Відмова від службового відрядження жінкою, з мотивів наявності у неї дитини віком від трьох до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, не може кваліфікуватись роботодавцем, як порушення трудової дисципліни.

Вказана норма закону спрямована на захист умов для поєднання жінкою виконання роботи згідно умов трудового договору з материнством.

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу, підприємства, установи та організації, за рахунок коштів підприємства, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59.

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

При прийомі на роботу, роботодавець, відповідно до вимог ст. 29 КЗпП України, зобов’язаний під розписку проінформувати працівника про умови праці, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, визначити з цього приводу коло трудових обов’язків в посадовій інструкції. Роз’їзний (пересувний) характер виконання роботи є істотною умовою трудового договору.

Відповідні норми трудового законодавства поширюються на всі підприємства, установи й організації (незалежно від форм власності) та на всі сфери господарювання.

Варто зауважити, що згідно ст. 1861 КЗпП України, гарантії, які встановлені для жінок, що мають дітей віком до трьох років та віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

Отже, якщо роботодавець все ж таки відправляє у відрядження жінку, яка має дитину віком до трьох років, це вважатиметься порушенням законодавства про працю. І навіть оформлення нею письмової згоди з обґрунтуванням причин від’їзду та гарантування належного догляду за дитиною під час відсутності матері не звільняють роботодавця від відповідальності.

Якщо ж роботодавець відправляє у відрядження жінку, яка має дитину (дітей) віком від трьох до чотирнадцяти років, обов’язковою умовою відрядження є наявність письмової згоди такої працівниці. Відомості про згоду вказують у наказі про відрядження. У цьому разі вважається, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для виконання норм законодавства про працю, зокрема статті 177 КЗпП.

 

ЯКІ ДОХОДИ І ПОДАРУНКИ ВІДОБРАЖАЮТЬСЯ У ДЕКЛАРАЦІЇ

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації зазначаються доходи суб’єкта декларування та членів його сім’ї, які були отримані або нараховані упродовж звітного періоду.

При цьому доходи включають:

  • заробітну плату (грошове забезпечення), отриману як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом;
  • гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами;
  • дохід від підприємницької або незалежної професійної діяльності;
  • дохід від надання майна в оренду (користування);
  • дивіденди;
  • проценти;
  • роялті;
  • страхові виплати;
  • виграші (призи) у лотерею чи в інші розіграші, у букмекерському парі, у парі тоталізатора;
  • призи (виграші) у грошовій формі, одержані за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях;
  • благодійну допомогу;
  • пенсію;
  • спадщину;
  • доходи від відчуження цінних паперів чи корпоративних прав;
  • подарунки;
  • інші доходи.

Під заробітною платою розуміється як основна заробітна плата, так і будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати (премії, надбавки тощо), які виплачуються (надаються) суб’єкту декларування або члену його сім’ї у зв’язку з відносинами трудового найму, крім коштів для покриття витрат на відрядження, які у цілях декларування доходом не вважаються (див. далі окреме роз’яснення з цього приводу).

Соціальні виплати, субсидії тощо вважаються доходом і відображаються в декларації лише в разі їх монетизації, тобто виплати (нарахування) у грошовій формі.

Подарунки вважаються доходом незалежно від того, у якій формі вони отримуються – у формі грошових коштів або в іншій формі. Відповідно до статті 1 Закону, подарунок – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Доходи декларуються незалежно від їх розміру. Винятком є доходи у вигляді подарунків. Подарунки у формі грошових коштів зазначаються в декларації, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) сукупно протягом року, перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Подарунок у формі, іншій ніж грошові кошти (наприклад, рухоме майно, транспортні засоби, нерухомість тощо), зазначається, якщо вартість одного подарунку перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Якщо отриманий у звітному періоді подарунок у вигляді цінного рухомого майна, транспортного засобу, нерухомого майно, цінних паперів, грошових активів чи інших об’єктів декларування перебуває у володінні, користуванні чи власності (спільній власності) суб’єкта декларування або члена його сім’ї станом на останній день звітного періоду, то такий подарунок повинен бути також відображений у відповідному розділі декларації («Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)», «Цінне рухоме майно – транспортні засоби», «Об’єкти нерухомості», «Цінні папери», «Грошові активи» тощо). Якщо ж відповідне майно, яке є одночасно подарунком, не належить суб’єкту декларування або члену його сім’ї станом на останній день звітного періоду, то воно зазначається лише в розділі «Доходи, у тому числі подарунки».

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*